Тарас Шевченко єднає український Санкт-Петербург і Львів

Цьогорічне Шевченківське свято було особливим. А таким воно стало завдяки гості, що приїхала з далекого Санкт-Петербурга на запрошення Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» у рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору». Це Тетяна Лебединська – Велика Українка, котра, за влучним висловом директора Інституту Ірини Ключковської, «…понад п’ятдесят років тихою сапою обробляє Українське поле у місті на Неві, оберігає його від бур’яну безпам’ятства нашого…».

І ця півстолітня подвижницька праця твориться у зовсім нетепличних умовах. Але велика і щира любов до Шевченка й України спонукала цю тендітну, інтелігентну українку до дієвої дослідницької праці, результатом якої стало видання низки монографій, серед яких «Шевченківські місця Санкт-Петербурга», «Санкт-Петербург і Україна» (2002), «Український некрополь Санкт-Петербурга» (2007). Вона – один із авторів унікальної виставки-фотопроекту «Український некрополь Санкт-Петербурга», яка відбулася у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві у вересні минулого року.

Членові Національної спілки письменників України, кандидату філософських наук Тетяні Лебединській було що сказати львів’янам про український, а значить – Шевченківський Петербург. Її тиха, щира мова неначе перенесла вщерть переповнені зали Львівської опери, Львівського палацу мистецтв, Львівського органного залу, у яких виступала пані Тетяна, у щасливі роки юності, коли молодий Тарас здобував свої малярські висоти у Петербурзькій академії мистецтв, спілкувався з найдостойнішими представниками української та російської еліти тодішньої Північної Пальміри. Особливо захоплюючою була розповідь про місця, пов’язані з життям Шевченка у Санкт-Петербурзі, про змагання української громади щодо відкриття пам’ятника Тарасові у 2000 р. роботи українського скульптора з Америки Леоніда Молодожанина, про встановлення пам’ятника-валуна на Смоленському кладовищі – найдавнішому кладовищі Петербурга, першому місці спочинку нашого Великого Пророка.

Чарівну гостю прекрасними червоними трояндами привітав ректор Національного університету «Львівська політехніка» професор Юрій Бобало, а зал стоячи тривалими оваціями подякував сподвижниці української справи у далекій Українській Північній Пальмірі, значною мірою збудованій потом і кров’ю українських козаків та прославленій інтелектом наших митців і вчених. Сильне враження справила на присутніх думка Тетяни Лебединської, що Шевченківський Петербург, особливо кімната-музей у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв, у якій жив молодий Шевченко і помер на сходах по дорозі до неї, «має стати для українців Другим Єрусалимом, до якого вони мають звершувати паломництво як до Гробу Господнього».

Під час перебування у Шевченківські святкові дні у Львові Тетяна Лебединська, окрім цих велелюдних трьох вечорів, що незмінно завершувалися величним співом «Заповіту» і «Реве та стогне Дніпр широкий» у єдиному пориві присутніх у залі і на сцені, мала низку зустрічей з представниками преси та виступів на радіо та телебаченні. А у приватних зустрічах і розмовах люди щиро дякували цій сподвижниці української справи, яка півстоліття свого життя посвятила Великому Шевченкові і Українській справі за межами рідної України і яку вона виконує негаласливо, скромно, ніби сповняючи щоденну молитву за Тараса і його омріяну вишневу Україну.

Ця тендітна жінка подала нам усім приклад, як потрібно любити Україну і виконувати заповіти Великого Тараса на своїй рідній землі.

2008.03.17