У 1962 року в часописі "Лікарський Вісник" (Чикаго) було надруковано працю В.Плюща (1903—1976) "Медицина України за часів Тараса Григоровича Шевченка". Із зрозумілих причин вона залишилася невідомою для широкого загалу медиків України.

Василь Плющ (Мюнхен, Німеччина)

... З ким із лікарів зустрічався Шевченко і по яких ... лікарнях він міг би лікуватися, встановити нам тепер важко.
Цілком певно, що Тарас Григорович Шевченко був у дуже близьких відносинах з лікарем Андрієм Йосиповичем Козачковським (1812—1889). А.Козачковський був людиною висококультурною, дуже цікавився українською народною поезією і був великим українським патріотом. Після закінчення медичної освіти він довгий час працював як лікар на флоті, під час цієї служби відбував закордонні і навіть кругосвітні подорожі. З 1844 р. він працював повітовим лікарем у Переяславі, де користувався великою повагою місцевої людності. Шевченко познайомився з Козачковським десь на початку 1842 р. в Петербурзі. У серпні 1845 р., під час своєї подорожі по Україні, Шевченко декілька днів гостював на хуторі Козачковського. Цей хутір був розташований поблизу Дніпра. Шевченко не раз милувався чудовими краєвидами, що відкривались в околицях хутора Козачковського — Гирське, і він довго не міг їх забути. Навіть на засланні часто згадував ці чудові краєвиди, відтворював їх у своїх віршах... Чудова панорама Переяслава, Трахтемирова та Монастирища дала потім поетові матеріал для "Сну", написаного вже на засланні... 
Десь у вересні чи жовтні 1845 р. Шевченко сильно застудився і в листопаді хворий приїхав знову до свого приятеля-лікаря. Козачковський, як можна думати, на цей раз не лише пригощав поета, але й докладно його досліджував і лікував. Шевченко розказав тоді приятелеві про своє важке дитинство, про голодівки, що їх він пережив, і, мабуть, про свої попередні захворювання. На цей раз у Переяславі Шевченко написав "Наймичку"... та оду "Кавказ". Пізніше у своїх споминах про Шевченка Козачковський свідчив, що поет писав ці речі без жадного напруження, наче жартома. Зв'язок з Козачковським, як видно з листування Т.Г.Шевченка та його творів, не переривався і під час перебування Тараса Григоровича на засланні. 
... В 1847 р. Шевченко написав Козачковському своє знамените посланіє "Давно те діялось!" У цьому посланії Шевченко... висловлює жахливу думку загину в неволі: 

"Не дай, Боже, в чужім краю 
Згинуть у неволі!" 

Все ж поета не покидає надія, і наприкінці він пише Козачковському: 

"А, може, ще добро побачу? 
А, може, лихо переплачу, 
Води Дніпрової нап'юсь, 
На тебе, друже, подивлюсь? 
І, може, в тихій твоїй хаті 
Я буду знову розмовляти 
З тобою, друже мій?" 

З цього посланія видно, які близькі й гарні відносини були між лікарем і поетом. Поет називає Козачковського "мій голубе", "брате", "друже", "друже-брате", згадує про гарні дні, що їх вони провели вкупі в Україні. 
... Дуже можливо, що Т.Г.Шевченко також зустрічався у Петербурзі або на Поділлі з відомим українським лікарем і письменником — Руданським. Степан Руданський (1834—1873) народився в селі Хомутинцях коло Вінниці в родині священика. Спочатку вчився в Кам'янець-Подільській семінарії, потім закінчив Медико-хірургічну академію в Петербурзі. 
... Руданський був високоосвіченою людиною, знав не лише латинську та грецьку, але й староєврейську мови. Він зробив перший переклад на українську мову "Іліади" Гомера, окремих пісень з "Енеїди" Вергілія, зробив віршований переклад "Слова о полку Ігоревім", був збирачем українських народних пісень, легенд та приказок. Працював спочатку лікарем на Поділлі, а потім міським лікарем у Ялті. Користувався надзвичайно великою популярністю серед біднішої людності, подавав безкоштовно їй медичну допомогу і навіть нерідко допомагав своїм хворим матеріально. Помер від туберкульозу і був похований за бідністю на кошти міста. ... З інших лікарів-українців, з якими Шевченко був у приятельських взаєминах або без сумніву зустрічався, слід згадати доктора М.С.Александрійського. М.С.Александрійський походив з Чернігівщини, закінчив медичний факультет Київського університету і служив на посаді опікуна прилінійних киргизів в Орській кріпості якраз у той час, коли там перебував наш великий поет. Александрійський був досить впливовою, багатою та культурною людиною. Він поставився до Шевченка прихильно, Шевченко часто бував у його хаті, а головне, міг користуватися книгозбірнею та часописами й газетами, що їх передплачував Александрійський. Крім того, через Александрійського, як це напевно встановлено, Т.Г.Шевченко мав можливість листуватися із своїми друзями. Про ставлення Александрійського до Шевченка Ф.Лазаревський писав так: "Шевченко був прийнятий в його домі не як солдат, а як найближчий знайомий". 
У Новопетровському форті познайомився Т.Г.Шевченко з військовим лікарем Нікольським... Як людина з вищою освітою, він цікавився не лише медициною, але й загальною літературою, виписував книжки та часописи, добре ставився до Шевченка, і той користувався його книгозбірнею. Зокрема там міг Шевченко, хоч і нерегулярно та з запізненням, знайомитись із сучасними йому літературними, політичними та медичними часописами, як то: "Современник", "Библиотека для чтения", "Отечественные записки", "Северная пчела", "Русский инвалид", "Друг здравия". 
... Нарешті, повертаючись із заслання, Т.Г.Шевченко в Астрахані познайомився і заприятелював ще з одним лікарем-українцем, Муравським. Муравський познайомив нашого поета з низкою студентів-киян та астраханськими лікарями. Всі вони ставилися до нього з великим пієтизмом і любов'ю. З вдячністю він писав про них у щоденнику: "Дякую вам, благородні безкорисні друзі мої! Ви обдарували мене такою радістю, таким повним щастям, яке я ледве вміщаю в своєму вдячному серці. І пам'ять про ці найщасливіші дні я вписую не до прозаїчного журналу свого, я занесу її до скарбниці свого серця". 
... У часи Т.Г.Шевченка... адміністративні пости, посади лікарів у великих маєтках України у великій кількості займали лікарі-німці... Ще під час свого першого перебування в Україні після петербурзького періоду життя Т.Г.Шевченко познайомився і навіть заприятелював з родиною Дрекслерів, що жила в селі Зайчинцях на Хорольщині. Дрекслер був лікар-німець, але любив свою нову батьківщину, а головне, був доброю й культурною людиною. Ця родина зробила на Шевченка дуже добре враження. Літературознавці припускають, що Дрекслер та його дружина стали прообразами лікаря Антона Карловича та його дружини у повісті "Музикант". 
Під час кількаразового перебування у князів Репніних у Яготині Т.Г.Шевченко не раз зустрічався з лікарем-саксонцем Фішером. Доктор Фішер був домашнім лікарем Репніних, але він також подавав медичну допомогу іншим дідичам (поміщикам. — Ред.) та селянам. Це була освічена й висококультурна людина з передовими поглядами. Фішер також лікував нашого поета від болячок на тілі (треба думати, фурункульозу), на які наш поет хворів декілька разів. У Раїмі Т.Г.Шевченко приятелював та лікувався у раїмського військового лікаря Бєлова, що був приятелем Михайла Лазаревського. В Оренбурзі він познайомився із старшим військовим лікарем бароном Майделем... часто бував у нього в хаті, а також користувався книгозбірнею барона. Доктор Майдель був непересічною людиною. Наприклад, під час епідемії холери в Оренбурзі, коли майже всі лікарі повтікали з міста, він героїчно залишився на своєму посту, лікував тисячі хворих, не відмовляючи нікому в домопозі, працював удень і вночі, сам ледве тримаючись на ногах. 
Близьким приятелем Шевченка був також лікар Кинкевич, що трохи полегшував перебування нашого поета на засланні в Раїмі й давав йому цінні медичні поради. Під час експедиції Бутакова Шевченко жив у каюті корабля "Константин" укупі з фельдшером Істоміним; з ним же він був близький також під час другої експедиції в жовтні 1849 р. 
Усім відомі відносини Т.Г.Шевченка з Василем Лазаревським, через те варто пригадати, що Лазаревський був секретарем Комітету для боротьби з холерою, отже, також мав відношення до медичного світу. Лазаревський всіма можливими засобами допомагав Шевченкові, зокрема посилав йому гроші, всяко заступався за нього перед "начальством"... 
... Після повернення з заслання, під час зупинки в Нижньому Новгороді Шевченко познайомився з доктором Ван-Путереном, що лікував його пізніше в Москві у зв'язку з захворюванням очей та шкіряною хворобою. Крім того, у Москві Шевченко познайомився з хатнім лікарем М.С.Щепкіна доктором Міном, що не лише лікував його, але й дуже цікавився ним як відомим українським поетом. Доктор Мін сам не був чужий літературі, бо милувався у поезії, зокрема був перекладачем Данте. Про цього лікаря Шевченко писав у своєму щоденнику: "... У старого друга мого Михайла Семеновича (Щепкіна) скрізь і всюди поезія: в нього і домовий лікар поет". 
... Внаслідок важкого дитинства, частих недоїдань, важкої кріпацької праці, далі, внаслідок заслання, де поетові доводилось також не раз голодувати, нести важку військову службу, здоров'я поета було досиь сильно підірване. Психічні переживання останніх років, участь у численних бенкетах, уживання алкоголю, напружена праця в Петербурзі також не могли не вплинути на його вже й до того хворе серце... Стан його гіршав... 
Наприкінці листопада 1860 р. Т.Г.Шевченко зустрівся у свого приятеля М.Лазаревського з відомим петербурзьким лікарем, доктором Барі. У розмові з ним він скаржився на задишку, біль у грудях, кашель, на погане почуття. Доктор Барі дуже уважно поставився до нашого поета як відомої та високоповажної у Петербурзі людини... Він запропонував поетові негайно лягти до ліжка... Можна припускати, що в нього почалась серцева декомпенсація, що ускладнювалась хронічним бронхітом та захворюванням печінки. На цей раз, коли поет почув з уст відомого тоді лікаря наказ берегтися, залишитися в ліжку та цілком припинити вживання алкогольних напоїв, він нарешті послухався. Після одномісячного перебування вдома і відповідного лікування Т.Г.Шевченко почув себе краще і на Різдво вибрався, за старим українським звичаєм, колядувати. Зробив він це, напевно, без дозволу доктора Барі... Під час колядування не обійшлось також без випивки. Костомаров, наприклад, згадує, що на різдвяному тижні поет був у нього вкупі з декабристом Якушкіним у цілком нетверезому стані. Неабияке для хворого фізичне напруження та поновне вживання алкоголю цілком підірвали сили поета. Серцева декомпенсація значно погіршилась, у поета з'явився асцит (водянка), поволі розвиваються явища застійних легенів та застійної печінки... 
Не дивлячись на важкий стан здоров'я, поет продовжує працювати. Він турбується про видання та розповсюдження свого "Букваря", веде інтенсивне листування з друзями, малює свій автопортрет і навіть пише вірш: "Чи не покинуть нам, небого..." 
... Треба дивуватись силі волі поета. Стан його був надзвичайно важкий, його мучила велика задишка, болі в грудях, його руки ослабли і дрижали. Працював він напівлежачи. 24 лютого поета відвідав Костомаров, це було за два дні до поетової смерті. Костомаров згадує, що він застав поета за столом і навколо нього лежали аркуші паперу з незакінченими працями. Наступної ночі стан хворого ще погіршав. Він провів її сидячи на ліжку, його мучив безперервний кашель та болі у грудях, задишка ще збільшилась. Треба припустити, що в поета почався набряк легенів. 25 лютого, у день народження поета, його відвідав Михайло Лазаревський. За його свідченнями, поет сидів на ліжку, спершись руками на матрац, важко дихав і ледве вимовляв слово. М.Лазаревський негайно викликав доктора Барі, а той, оглянувши хворого, встановив діагноз набряку легенів і сказав Лазаревському, що стан хворого безнадійний. О 6 год. вечора прибув ще один видатний лікар-поляк лейб-медик доктор Круневич. Він підтвердив діагноз. О 9 год. відбувся консиліум вищезгаданих двох лікарів, але у випадку нашого поета навіть найкращі представники медицини були тут безрадні. Призначені гірчичники "шпанські мушки" давали лише тимчасове полегшення, але врятувати хворого не могли. Ми знаємо, що навіть тепер набряк легенів є одним із найважчих захворювань, боротьба з ним навіть при сучасному високому стані медичної науки є дуже важка. 

Останній з лікарів, що бачив Шевченка живим, був доктор Барі. Дня 26 лютого Шевченко помер.