Проза


  • Щоденник (1858-01)

    Хоч як весело зустріли ми Новий Рік, але коли я прийшов додому, мені стало нудно. Понудившися трохи, я подався до чарівливої родини мадам Гільде. Але нудьга знайшла мене й там. Із храму Пріапа пішов я до утрені. Ще гірше: дячки з похмілля так верещали, що я затулив вуха й пішов геть із церкви. Прийшовши додому, я ненароком взяв Біблію, розкрив... і мені попався клаптик паперу, на якому Олєйников записав байку з уст Михайла Семеновича. Ця знахідка так мене втішила, що я зараз таки заходився її переписувати. Ось вона:

  • Близнята (1)

    Усім освіченим людям відомо і аж надто відомо, що понеділок — день критичний або просто тяжкий і що з понеділка ні одна хоч трохи освічена людина не розпочне нічого поважного; краще вже пролежить цілий день і, хоч яка б там була пильна справа, вона й пальцем не ворухне. Та й справді, — як добре розважити — коли ми задля нікчемного срібника зневажатимемо святі заповіти старовини, що ж тоді з нас буде?

  • Близнята (2)

    Незабаром після цілопалення "Тни Наполеона" з галасом зявились на світ "Мертвыя души". "Библіотека для чтенія", а разом з нею й статечні, добромисні люди вилаяли книжку й автора, назвавши книжку брудною й аморальною, а автора "сіятелем плевел" на ниві виховання благородної молоді. Та не зважаючи на перестороги охоронителів моральности й охоронительниць російського слова, "Мертвыя души" швидше від птахів небесних розлетілися по широкому царству російському.

  • Варнак

    Єсть у нашому величезному православному царстві російському невелика благодатна країна; така собі невелика, що в ній примістились би чотири німецькі держави, з Францією на додачу; а живуть на тій невеликій земельці різномовні народи, й поміж ними народ російський і то найправославніший.

  • Княгиня

    Село!... Гай-гай, скільки любих, чарівливих образів прокидається в моєму старому серці з цим дорогим для серця словом! Село... І от стоїть передо мною наша вбога, стара, біла хата з потемнілою соломяною стріхою та чорним димарем; біля хати на причілку — яблуня з червоно-бокими яблуками, а круг яблуні — квітник, улюбленець моєї незабутньої сестри, моєї терпеливої, моєї ніжної няньки; біля воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхівям, а за вербою — клуня, оточена стогами жита, пшениці й усякого збіжжя, а за клунею косогором піде вже сад, та який сад!

  • Мандрівка з приємністю та й не без моралі (1)

    3аманулося мені торік зустріти нашу чудову українську весну денебудь далі від міста, хоч от би й од такого, як сповитий садами наш золотоверхий Київ. Весна в місті не втрачає своєї принадности, але все таки це — місто, а мені захотілося самотнього тихого куточка. Ця поетична думка виникла в мене в початку або в половині квітня, — добре не памятаю.

  • Мандрівка з приємністю та й не без моралі (2)

    Так от ми вдвох із приятелем, чи то пак із родичем, поїхали в гості до молодих; покинувши нібито недужу кузину вдома міркувати на безділлі, як їй поводитись з отою чарівною сусідкою-вискакулею. Виїхавши з села, а потім із липового темного лісу, ми опинились на звертистій маловничій дорозі, що вилася широким полем, на якому де-не-де стояли величезні суховерхі дуби.

  • Музика (1)

    Якщо Ви, ласкавий читальнику, — прихильник рідної старовини, то, коли будете проїздити через місто Прилуку полтавської ґуб., ражу вам спинитися на добу в цьому місті (якщо ж це трапиться не восени й не зимою, то можна й зо два дні пробути) та, по-перше, познайомитись із отцем протоєреєм Іллею Бодянським], а, по-друге, з оцим самим пан-отцем Іллею відвідати напів-зруйнований Густинський манастир, що по тім боці річки Удая верстви зо три від м. Прилуки. Можу вас запевнити, що не пожалуєте.

  • Музика (2)

    Розлучаючись з моїм проводирем, не думав я тоді, що на довго-довго з ним розлучаюсь. Я тоді думав, що, може, на той рік поїду знов по Україні з доручення Київської Археоґрафічної Комісії, побуваю в Чернігові, а з Чернігова поїду через Ніжен до Прилуки й по дорозі подивлюся на хвалену церкву, збудовану коштом поміщиці К.

  • Наймичка (1)

    Жив у місті Крюкові, що за Дніпром, проти Кременчука, багатий-пребагатий чумак Роман. Що Божого літа виряжав він дві валки, возів щонайменше з двадцять кожна, — одну на Дін по рибу, а другу до Криму по сіль. На першу Пречисту чумаки, його наймити, верталися до міста Крюкова.

  • Наймичка (2)

    Одноманітно минула зима на хуторі. Прийшов великий піст; одговілися, піст проводили й Великодня святого діждалися. На святах, коли господарі поїхали до пан-отця Нила вгості, Лукія сам-на-сам із своїм сином удруге повторила ту саму сцену, що й на Різдвяних святах, тілько що тепер вона вже вперше наділа нову спідницю й юпку, а голову повязала шовковою хусткою, — все це, як знаємо, були дарунки старого Якима.

  • Наймичка (3)

    Тихо й безтурботно линули години, дні, місяці й роки на благодатному Якимовому хуторі. Якимові комори начинялися всяким добром; воли й корови його та всяка інша худоба множилася й гладшала. Чумаки його що Божого літа верталися з дороги з великим прибутком; бджоли його тричі за літо роїлися, так що самого тілько меду продавав він щороку сот на пять, коли не більше, карбованців, не кажучи вже за віск.

  • Нещасний

    Фортецю О[рську] місцеві киргизи називають Яман-Кала. І ця назва дуже вірно передає образ місцевости й самої фортеці. Рідко коли можна зустрінути таку нічим не прикметну місцевість. Рівнина без краю! Киргизові це, звичайно, байдуже, — він зжився з таким краєвидом, але як воно людині заїжжій, що звикла бачити в природі, яка її оточує, красу й ґрацію, враз опинитись перед суворим, одноманітним обрієм неісходимого, безкрайого степу.

  • Художник

    Великий Торвальдсен почав свою блискучу мистецьку діяльність, вирізьблюючи орнаменти й тритонів із рибячими хвостами для тупоносих копенгаґенських кораблів. Таксамо й мій герой, хоч і не таку блискучу, але також мистецьку працю почав з того, що молов у жорнах охру й мінію та малював підлоги, дахи й паркани. Безрадісний, безнадійний початок!

  • Щоденник (1857-06)

    Перша визначна подія, яку я до моїх записок завожу, така: обтинаючи цей перший зшиток для згаданих записок, я зламав цизорик. Подія, здавалося б, дрібна й не варта тої уваги, яку я на неї звертаю, вписуючи її, як щось надзвичайне, до цієї строкатої книги. Коли б цей казус трапився в столиці або навіть у порядному ґуберніяльному місті, то, звичайно, він не попав би до моєї памятної книги.

  • Щоденник (1857-07)

    1 липня. Сьогодні послав я з пароплавом лист М. Лазаревському. Можливо, що останній із задушливої тюрми — дав би Бог! Я дуже винен перед моїм нелицемірним другом. Мені слід би було відповісти йому на лист з 2 травня зараз же після одержання, себто 3 червня. Але я, чекаючи радісної звістки з Оренбурґу

  • Щоденник (1857-08)

    У пятій годині ввечері прибув я на хисткому рибальському човні до міста Астрахані. Усе це так несподівано і так швидко сталось, що я ледве вірю тому, що сталося. Немов у сні пригадую тепер прогулянку мою до балки з Андрієм Обеременком, після якої другого дня, себто 31 липня, Іраклій Олександрович раптом погодився дати мені перепустку до Петербурґу.

  • Щоденник (1857-09)

    Новий місяць почався новим дуже приємним знайомством. Півгодини перед підняттям котвиці зявилась до капітанської каюти та мого тимчасового житла людина з негарним, але привабливо-симпатичним обличчям. Промовивши монотонно: "Петро Улянович Чекмарьов", він сказав із надхненням: — "Марія Григорівна Солонина

  • Щоденник (1857-10)

    Грязюка, туман, сльота та всяке атмосферичне паскудство, а тому я запропонував сеанс п. Ґрассові, шваґрові М. О. Брилкіна. Сеанс перервав на половині прихід п. Лапи та п. Гартвіґа. Перший — бравий і ввічливий ґвардійський полковник та поліціймейстер. Другий не бравий, але не менше ввічливий поліційний лікар.

  • Щоденник (1857-11)

    1 листопада. Рисував портрет М. О. Дорохової і після вдалого сеансу по дорозі завітав до Шрейдерса, зустрів у нього наймилішого М. І. Попова та привітного П. В. Лапу. Випив з добрими людьми чарку горілки, зостався з добрими людьми обідати, і з добрими людьми за обідом мало-мало не нализався, як Селіфан. Шрейдерс затримував мене в себе відпочити по обіді, але я відмовився й пішов до madame Гільде, де й закотвичився на ніч.