Музеї
Майже сім років (з 17 жовтня 1850 р. до 2 серпня 1857 р.) довелося каратися геніальному українському поету та талановитому художнику Тарасу Шевченку в Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак.
Суворий клімат, “пісок та каміння”, а головне – неволя спонукали Шевченка-солдата називати це місце “розритою могилою”, “широкою хурдигою”, “безмежною тюрмою”...
У творчій спадщині Шевченка знаходимо багато робіт із зображенням Новопетровського укріплення. Воно височіло на вапняковій скелі за три кілометри від узбережжя Каспійського (Хвалинського) моря. Нині фортеця зруйнована. Проте дбайливо збережено будиночок коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова, де з 1932 року відкрито музей Тараса Шевченка. Мета музею – висвітлити один з найтяжчих періодів життя поета. Роки, проведені в Новопетровському укріпленні, окрім солдатської муштри для Тараса Григоровича були наповнені творчістю та незабутніми зустрічами. Над створенням нової експозиції меморіального музею Т.Г.Шевченка разом з казахами працювали і українці: художник Анатолій Гайдамака та наукові працівники Національного музею Тараса Шевченка в Києві: Людмила Зінчук і Марія Корнійчук. Ексозиція музею представляє копії та репродукці картин і малюнків, виконаних Шевченком під час перебування у Новопетровському укріпленні. Відвідувачі зустрічаються в залах музею з рідкісними прижиттєвими виданнями творів великого Кобзаря, сучасними виданнями українською, російською та казахською мовами. Тут також експонуються роботи митців, що присвячені перебуванню поета в Новопетровському укріпленні, його тутешньому оточенню. В одному із залів музею – ваза зі священною землею з могили великого Кобзаря.
Довкола музею – парк, де витає Шевченків дух, землянка, в якій митець усамітнювався для творчості, криниця, з якої брав воду. На території музею-меморіального комплексу знаходиться і єдина збережена скульптурна робота за проектом Шевченка – надмогильний пам’ятник Дмитрику Ускову. Тут і перший у світі пам’ятник Кобзарю, виготовлений казахом Каражусупом та встановлений Іраклієм Усковим у Новопетровському укріпленні в 1881 році. У саду кожного зустрічають бюст поета 1927 року та погруддя 1932 року.
Поряд розкинувся сад. Початок йому поклав Тарас Шевченко, посадивши у жовтні 1850 року на гарнізоннім городі вербову гілку, знайдену ним у Гур’єві-містечку. Вона несподівано для самого Шевченка прийнялася, ставши дивом у цій пустелі. У своєму “Щоденнику” він називає її “улюбленою”, “завітною”, а люди стали називати її “Тарасовою вербою”. З часом довкола верби розкинувся справжній сад. Сад зберігся до цього часу, незважаючи на суворість клімату. “Тарасова верба” вистояла 150 років! Гілочки з неї розрослися вербами в багатьох містах України. На превеликий жаль, стара верба нещодавно загинула. Але українці привезли з Канева і Львова гілочки тих самих шевченківських верб та посадили їх у казахську землю.
Парк імені Шевченка у 1925 році постановою Уряду радянського Казахстану оголошено недоторканим.
Музей-меморіальний комплекс несе до відвідувачів непереможний образ Тараса Шевченка, що має велике значення не лише для українського народу, а й для казахського, адже він був одним з перших художників, який став малювати краєвиди цієї місцевості та самих казахів, посадив перше дерево в Новопетровському укріпленні.
З 1939 року казахське місто на півострові Мангистау, Форт Олександрівський (до 1857 року Новопетровське укріплення), стало носити ім’я українського Кобзаря. Нині це – Форт Шевченка. Ця земля досі береже добрий спогад про Тараса Шевченка.