Листи Шевченка


19 февраля вернувся Шрейдерс із Петербурга, привіз мені Беранже Курочкіна, четыре экземпляра нерукотворенного образа і твоє братнє сердечное писание. Спасибі тобі, друже мій єдиний, за все і за вся. Добре єси зробив, що заказав 50 штук помянутого образа, нехай поки що земляки дивляться хоть на сей облик бородатого недобитого кобзаря свого. Думаю на тім тижні покинуть оцей поганий Нижній. Поїду аж під Москву в гості до мого старого батька – до М. С. Щепкіна, та в його до весни пробуду. А весною, як не буде мені якої ради з тими поганими столицями, то чкурну в Харьков або в Киев, а може, й дальше, як Бог поможе. Дожидаю Овсянникова с чемоданом, а то б я вже давно виїхав. Чи здорова графиня Н[астасия] И[вановна], поцелуй її за мене. Був у мене в гостях Яков. Славний хлопець! Шрейдерс не нахвалиться тобою і Семеном і тепер цілує вас обох. Добре зробив, що не купив Шекспіра, цур йому, який дорогий! Поцілуй за мене Семена та й прощай, мій друже єдиний. Посилаю тобі оцю недавно спечену штуку, для того і пишу мало, щоб паперу більше осталося для новорожденного чада. Не забувай свого искреннего Т. Шевченка.

Адрес мій: В Москву. Михайлу Семеновичу Щепкину. С передачею. В конторе императорских театров.

І. Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, – ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма…
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли. У нас нема
Зерна неправди за собою…
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже щирий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.
II. Муза
І ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла;
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… і я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
І всюди, зоренько моя,
Ти не марніла, ти сіяла.
В степу безлюднім, в чужині,
В далекій неволі,
Ти в кайданах пишалася,
Як квіточка в полі.
Із казарми смердячої
Чистою, святою
Вилетіла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспівала,
Моя сизокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила…
І я живу. І надо мною
Своєю Божою красою
Витаєш ти, мій херувим,
Золотокрилий серафим!
Моя ти доле молодая!
Моя порадонько святая,
Не покидай мене! Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною. І учи,
Учи нескверними устами
Хвалити правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру… Моя святая!
Святая мати! Положи
Свого ти сина в домовину…
І хоть єдиную сльозину
З очей безсмертних покажи.
III. Слава
А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п'яна!
Де ти в чорта забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм
Набор розпустила,
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля?
Пригорнись лишень до мене
Та витнемо з лиха,
Обіймемось гарнесенько
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Бо я таки й досі
Бахурую коло тебе,
Ти хоча й пишалась..
І з п'яними королями
По шинках шаталась,
І курвила з Миколою
У Севастополі…
Та мені про те байдуже.
Мені, моя доле,
Хоч на себе надивитись
Дай, і пригорнутись
Під крилом твоїм, і любо
З дороги заснути.

1858, 9 февраля. 

Марко Вовчок – це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса? Як не знаєш, то спитай у Каменецького в топографії Куліша. Я чув, що він її добре знає. Як довідаєшся, то напиши мені, треба буде хоч письмом подякувать їй за її сердечные, щирії оповідання. Шкода, що не оставив тобі Куліш «Неофіти». Може, вони єсть у Каменецького. Спитай.

Примiтки:

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 164). Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. – № 3. – с. 16 – 17). Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 424. Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 10 лютого 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 109]. 19 февраля вернувся Шрейдерс із Петербурга… – Дата приїзду К. А. Шрейдерса підтверджується також записом у щоденнику від 19 лютого 1858 р.: «В шесть часов утра приехал Шрейдерс из Петербурга, привез мне письмо от Лазаревского, песни Беранже Курочкина и четыре экземпляра моего портрета, фотографированного с моего же рисунка». …привіз мені Беранже Курочкіна… – Див. лист до М. М. Лазаревського від 20 січня 1858 р. та примітку до нього. Добре єси зробив, що заказав 50 штук помянутого образа… – Відповідь на повідомлення М. М. Лазаревського в листі від 10 лютого 1858 р. про велику популярність Шевченка в Петербурзі: «…много есть охотников, желающих и молящих у меня твоего портрета, […] не следует отказывать в такой теплой искренней просьбе о твоем портрете всем душевно тебя любящим». …чкурну в Харьков або в Киев, а може, й дальше… – Про цей намір Шевченко сповіщав також у листах до Я. Г. Кухаренка від 16 лютого 1858 р. та до І. О. Ускова від 17 лютого 1858 р. Дожидаю Овсянникова з чемоданом, а то б я вже давно виїхав. – Шевченко просив П. А. Овсянникова придбати йому в Петербурзі чемодан, але так і не дочекався його в Нижньому Новгороді (див. лист до М. М. Лазаревського з Москви від 19 березня 1858 р.). Чи здорова графиня Н[астасия] И[вановна]… – А. І. Толстая. Був у мене в гостях Яков. Славний хлопець! – М. М. Лазаревський писав Шевченкові в листі від 19 січня 1858 р.: «Вероятно, к тебе заходил и брат Яков (которого ты не знаешь). Он поехал на службу в Вятку, и я просил зайти к тебе, если вятс[кий] губ[ернатор] Муравьев (родной племянник вашего), с которым брат поехал, пробудет в Нижнем хоть полсуток» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 102]. Лазаревський Яків Матвійович (1829 – 1880) під час зустрічі розповів Шевченкові «о многих свежих гадостях в моем родном краю», зокрема про селянські заворушення 1856 р. в Катеринославській та Херсонській губерніях, про здирства чернігівського поміщика-«філантропа» М. Д. Білозерського, який «так оголил своих крестьян, что они сложили про него песню, которая кончается так: “А в нашого Білозера Сивая кобила, Бодай же його побила Лихая година”» (див. запис у щоденнику від 22 січня 1858 р.). На час написання Шевченкового листа М. М. Лазаревський уже знав про цю зустріч і дякував Шевченкові в листі від 10 лютого 1858 р.: «Спасибо тебе, что ты привитал моего брата Якова: он не нахвалится тобою и из Вятки уже прислал твои письма» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 109]. Про які саме листи йдеться, нині не відомо, однак навряд чи це були листи Шевченка до Я. Лазаревського [див.: Листи до Т. Г. Шевченка. – с. 271]. Вірогідніше, Шевченко скористався допомогою Я. Лазаревського, щоб переслати петербурзьким адресатам листи, які він не хотів надсилати поштою. Добре зробив, що не купив Шекспіра… – Див. примітку до листа М. М. Лазаревського від 20 січня 1858 р. Поцілуй за мене Семена… – С. С. Гулака-Артемовського. Марко Вовчок – це псевдонім якоїсь пані Маркович. – Шевченко Довідався про це від двох випускників Київського університету, які відвідали його в Нижньому Новгороді. 18 лютого 1858 р. він записав у щоденнику: «Проездом из Киева в Иркутск посетили меня земляки мои Волконский и Малюга. Они едут в звании медиков заслуживать казне за воспитание. […] Малюга сообщил мне, что Марко Вовчок – псевдоним некоей Маркович, и что адрес ее можно достать от Данила Семеновича Каменецкого, поверенного Кулиша в Петербурге. Какое возвышенно прекрасное создание эта женщина. Не чета моей актрисе. Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги». …спитай у Каменецького в типографії Куліша. – Каменецький Данило Семенович (1830 – 1881), український фольклорист і громадський діяч. Був управителем петербурзької друкарні П. О. Куліша, брав участь у підготовці його видань. Допомагав Шевченкові провести через цензуру його твори, був причетний до випуску в світ «Кобзаря» 1860 р. …треба буде хоч письмом подякувать їй… – Не діставши в Нижньому Новгороді адреси Марка Вовчка, Шевченко не здійснив цього наміру. З Марком Вовчком він познайомився 24 січня 1859 р. після її приїзду до Петербурга [Белозерский Н. Т. Г. Шевченко по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. – 1882. – № 10. – С. 73]. 17 лютого 1859 р. Шевченко написав поезію «Марку Вовчку. На пам’ять 24 генваря 1859», де також назвав її «донею»; так письменницю названо і в дарчому написі на автографі поеми «Неофіти», який Шевченко передав їй разом з автопортретом 1859 р. перед виїздом Марка Вовчка за кордон. Після виходу з друку «Кобзаря» 1860 р. Шевченко переслав його письменниці.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 164 – 167 (текст), с. 444 – 446 (примітки).

До перелiку