Листи Шевченка
Сьогодні був у мене Вл[адимир] Ив[анович] Даль; я показав йому письмо твоє. Зрадів старий, як прочитав, що ти хочеш приїхать в Нижній. Низенько кланяється тобі Вл[адимир] Иванович] і сердечно просить не перемінять доброго наміренія. На тім тижні почнуться тут дворянські вибори, уже почали збираться повітові пани, то може б ти здумав показать себе їм на тутешнім сцені. Ото б порадував ти їх хуторянські душі, а мою щиру, любящую тебе душу переніс би на саме небо. На сей конець я бачився з директором Нижнегородського театра, з г. Варенцовим, питав його насчет условий, і він сказав мені, що «согласится на условие, какое ты ему предложишь». Чудний би був, якби і не согласився.
Добрий мій друже! Питаєш ти, чи багато у мене грошей? Дуже, дуже небагато, мій друже єдиний: нема де взять. Заходився рисовать карандашем портрети, так що ж? Нарисовав три портрети, та й сижу склавши руки. Без столиці художник – риба без води. Погано, дуже мені погано у цім Нижнім. Граф Федор Петрович обіщає мені «выхлопотать позволение жить в столице». О, якби-то йому Бог поміг! «Ожила б тогда моя душа одинокая при виде великих произведений божественных искусств!» А тим часом, а тим часом… як ти приїдеш сюди та я подивлюся на тебе, подивлюся, неначе на всесвітнюю галерею, неначе на всесвітній театр, і забуду хоть на годину своє невсипуще горе.
Грошей у мене б стало, щоб доїхать до Никольского і назад вернуться, та не в тім річ. Не я один прошу тебе приїхать сюди, а всі добрі і розумні люди просять тебе, а їх тут таки чимало. Старий Улыбышев, той самий, що написав біографію Бетговена, не пропускає ні одного спектакля: так щиро любить театр; а як тебе побачить, то він, старий, як мала дитина, заридає, та чи він один?
Рішися, друже мій великий, на мою просьбу і, рішившись, напиши мені гарненько, коли б тебе ждать до себе. Я сьогодні ж пишу і Кулішеві: може і він заїде за тобою, та разом і приїдете, мої гості дорогії. А як побачиш мого давнього друга, В[арвару] Н[иколаевну] Р[епни]ну, то привітай її од мене, мій друже єдиний, та в письмі своїм напиши її адрес. Прощай, моє серце! Нехай тебе Бог милує і стереже на славу великого святого искусства. Не отринь же просьби любящого тебе друга
Т. Шевченка.
Куліша не треба ждать: може, він і не поїде, а мені б з ним дуже-дуже треба було б побачиться. Напиши, будь ласкав, і ти йому: може, він тебе, батька нашого, лучче послухає. Посоромиться не послухать.
Ще, як приїдеш, то зараз пришли почталіона на квартиру Овсянникова, щоб тобі не турбуваться насчет поміщенія.
Чи не взяв би ти з собою рукопись «Москаля-чарівника»? Тут єсть прехороша дівчина і талантлива артистка, Піунова. То іо може б, ви чи не вшкварили б сього «Чарівника» навдивовижу нижегородським людям?
Поцілуй старого Максимовича за мене, та чому він не шле мені своє «Слово о полку Игореве»?
Ще одно Р. S. Поніс був уже я оце письмо на почту, та зострівся мені старий Улыбышев і просив написать од себе глубочайший поклон і просить тебе, щоб ти приїхав просто до його на квартиру.
«Москаль-чарівник» єсть тут печатний. І П[іуно]ва сьогодні вчиться по-нашому говорить заходилась. Зраділо дівча – аж заплакало.
Примiтки:
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1861. – № 10. – с. 13-15). Дата в першодруці «5 декабря 1857 г.»; дата написання уточнюється за записом у щоденнику від 4 грудня 1857 р.: «Написал письма Щепкину и Кулишу. Прошу их… приехать ко мне недели на две». Датується: 4 – 5 грудня 1857 р., Нижній Новгород.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 417 – 418.
Відповідь на листи М. С. Щепкіна, один з яких не відомий, орієнтовно від 20-х чисел листопада 1857 р., другий від 27 листопада 1857 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 92 – 93].
Відповідь М. С. Щепкіна від 11 грудня 1857 р. див.: Там само. – с. 95.
Спасибі тобі за приглашение в село Никольское, а тричі разом спасибі тобі за те, що ти хочеш сам приїхать в Нижній. – Це відповідь на пропозицію М. С. Щепкіна, висловлену в згаданому листі від 27 листопада 1857 р.:
«Теперь же извещаю, что ежели тебе очень хочется Увидеть мою старую фигуру, то можно приехать: у сына под Москвой в 40 верстах есть дача, Никольское […], и ежели все это будет очень затруднительно, то не приехать ли мне в Нижний, и это не для того только, чтобы повидаться, а поговорить бы многое нужно, может быть, моя старая голова навела бы и твою на добрую мысль…» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 92-93].
…я бачився з директором Нижнегородського театра, з г. Варенцовим… – Варенцов Олександр Петрович – директор Нижегородської ярмаркової контори й ярмаркового театру. Шевченко познайомився з ним восени 1857 р., малював портрет його дружини й сина (портрет не знайдений), часто бував у його домі, допомагав в оформленні благодійної вистави (див. запис у щоденнику від 20 грудня 1857 р.).
Нарисовав три портрети… – Див. коментар до листа до А. І. Толстої від 12 листопада 1857 р.
Граф Федор Петрович обіщає мені «выхлопотать позволение жить в столице». – Це відгук на запевнення дружини віце-президента Академії мистецтв графа Ф. П. Толстого Анастасії Іванівни Толстої, висловлене в її листі від 2 листопада 1857 р.: «Вы получите свободу жить в столице для Божественного искусства» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 89].
Старий Улыбышев, той самий, що написав біографію Бетговена… – Улибишев Олександр Дмитрович (1794 – 1858) – російський літератор, драматург, публіцист, музичний критик та історик музики. Учасник гуртка «Зелена лампа». Видав дослідження про Моцарта «Нова біографія Моцарта» (СПб., 1843, російський переклад 1890 – 1892) та Бетховена – «Бетховен, його критики і тлумачі» (Лейпциг, 1857), обидва – французькою мовою. Автор популярних п’єс «Раскольники», «Вздыхатель без денег». З Шевченком познайомився 2 грудня 1857 р. Вони часто зустрічалися в театрі та на музичних вечорах, які проводились у домі О. Д. Улибишева.
Піунова Катерина Борисівна (1841 – 1909) – російська актриса. Шевченко познайомився з нею наприкінці 1857 р., турбувався про її самоосвіту й професіональний ріст.
…чому він не шле мені своє «Слово о полку Игореве»? – Ще в листі від 14 квітня 1854 р. Шевченко просив А. О. Козачковського надіслати йому це видання М. О. Максимовича («Песнь о полку Игореве», сложенная в конце XII в. на древнем русском языке. – Киев, 1837); 1857 р. вийшов його новий, віршований переклад твору українською мовою: Песнь о полку Игореве, переведенная на украинское наречие. – Киев, 1857.
В. Л. Смілянська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 146 – 148 (текст), с. 423 – 424 (примітки).