Листи Шевченка


І. Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
– Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, – ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився.А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма,
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, у нас нема
І йоти кривди за собою!
Ходімо ж, доленько моя,
Мій друже щирий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава…
А слава – заповідь моя!
II. Муза
І ти, пречистеє, святеє,
Ти чадо неба молодеє,
Мене ти в пелену взяла,
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим повила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… і я…
O чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала!
І всюди, зоренько моя,
Ти непорочною сіяла.
Не помарніла в чужині
В далекій неволі,
У кайданах пишалася,
Як квіточка в полі.
Із казарми смердячої
Чистою, святою
Вилетіла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспівала
Тихесенько, мило…
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
Своєю Божою красою
Витаєш ти, мій херувим,
Золотокрилий серафим!
Моя порадонько святая,
Моя ти доле молодая!
Витай зо мною уночі,
І вдень, і звечера, і рано,
Не покидай мене, учи,
Учи неложними устами
Хвалити правду.
Поможи Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Не кинь мене. А положи
Свого ти сина в домовину
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.
III. Слава
А ти, циндре, орендарко,
Перекупко п'яна!
Де ти в чорта забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм,
Мабуть, розпустила…
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля?
Сідай лишень коло мене
Та витнемо з лиха!
Гарнесенько обіймемось,
Та любо, та тихо
Поцілуємось… Та й теє…
Та й поберемося,
Моя крале мальована!
Бо я таки й досі
Волочуся за тобою.
Ти хоч і пишалась,
І з п'яними королями
По шинках шаталась,
І курвила з солдатами
Під Севастополем…
Та мені про те байдуже…
Мені, моя доле,
Дай хоч глянути на тебе,
І, і пригорнутись
Під крилом твоїм. І любо
З похмілля заснути.

9 февраля 1858.

Друже мій єдиний!

Яка оце тобі сорока-брехуха на хвості принесла, що я тут нічого не роблю, тілько бенкетую. Брехня. Єй же богу, брехня! Та й сам таки подумай гарненько. Хто ж нас шануватиме, як ми самі себе не шануєм? Я ж уже не хлопець нерозумний. І од старості, слава Богу, ще не одурів, щоб таке вироблять, як ти пишеш. Плюнь, мій голубе сизий, на цю паскудну брехню і знай, коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся. А тобі велике, превелике спасибі за щирую любов твою, мій голубе сизий, мій друже єдиний. Я аж заплакав на старість, як прочитав твоє письмо, полное самой чистой, некупленной любви. Ще раз спасибі тобі, моє серце єдинеє! Я послав тобі письмо харковського директора. Тетяся цілує тебе, як батька рідного, і просить, щоб ти робив з нею, як тебе Бог навчить. На Варенцова нема надії. Дерево, та ще й дубове. Оставайся здоров, мій милий друже. Незабаром прибуду до тебе, а поки що люби мене, оклеветанного твоего щирого друга

Т. Шевченка.

10 февраля 1858.

Хоча ти і не велів, а я таки не втерпів, чмокнув сегодня разочок нашу любую Тетясю. Чмокни гарненько за мене благородного Сергея Тимофеевича.

Примiтки:

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 8). Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. – № 2. – ~ С. 334), де вміщено без тексту триптиха та з помилковим визначенням адресата: «До М. О. Максимовича». Вперше введено до збірника творів (помилково – як лист до М. О. Максимовича) у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 423. Перші три сторінки автографа займає триптих «Доля», «Муза», «Слава», текст якого має різночитання з остаточним у «Більшій книжці» і має дату «9 февраля 1858», на четвертій – лист з датою «10 февраля 1858». Відповідь на лист М. С. Щепкіна від 6 лютого 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 106 – 108]. М. С. Щепкін відповів на цей лист близько 15 лютого 1858 р. [див.: Там само. – с. 110 – 111]. Яка оце тобі сорока-брехуха на хвості принесла, що я тут нічого не роблю, тілько бенкетую. – Відповідь на дружнє застереження М. С. Щепкіна в листі від 6 лютого 1858 р.: «Ти, кажуть, друже, кутнув трохи? Никакая пощечина меня бы так не оскорбила. Бог тебе судья! Не щадишь ты и себя, и друзей твоих» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 108]. 11 лютого 1858 р. Шевченко записав у щоденнику: «М. С. Щепкин с сокрушением сердца пишет мне о моем безалаберном и нетрезвом существовании… Благодарю тебя, мой старый, мой добрый, но чем тебя разуверить, не знаю». Можливо, на доказ того, що в Нижньому Новгороді він не припиняє поетичної роботи, Шевченко надіслав М. С. Щепкіну в цьому листі свій щойно створений триптих, записаний до щоденника 9 лютого 1858 р. Я послав тобі письмо харковського директора. – Лист І. О. Щербини до Шевченка нині не відомий. М. С. Щепкін, сповіщаючи, що «получил твое письмо и приложенное при нем письмо Щербины» й одразу ж надіслав до Харківського театру репертуар і умови К. Б. Піунової, водночас застерігав її від нерозважного переїзду до Харкова [Листи до Тараса Шевченка. – с. 110 – 111]. Варенцов – О. П. Варенцов. Сергей Тимофеевич – С. Т. Аксаков,

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 158 – 161 (текст), с. 440 – 441 (примітки).

До перелiку