Листи Шевченка

Друже мій єдиний!

Як той щирий віл, запрягся я в роботу, – сплю на етюдах: з натурного класа і не вихожу, так ніколи! так ніколи! що якби не оце безгрішшя прокляте, то ніколи б було написать і тобі, мій друже єдиний, оцієї невеличкої цидули. Будь ласкав, вирви ти у того К[окор]єва як-небудь оті 100 карбованців та пришли мені. «Гугеноти» ні на що послухать, – таке лихо! Запродав я був свої сочинения книгопродавцу Кожанчикову за 2000 карбованців (та вже така моя вдача), що я замість грошей тілько облизався. Такий-то облизень і заставив мене потурбувать тебе оцією цидулою. Посилаю тобі через художника Раєва один екземпляр моєї послідньої гравюри: не здивуй – яка вдалась. Чи не будеш ти часом у графа Алексея Сергеевича Уварова, або умисне побувай у його та подякуй йому за мене: гравюра ся напечатана на його гроші, спасибі йому! Поклонись В. Н. Р[епни]ной і привітай М. О. Максимовича. Сергея Тимофеевича толе Стару свою, дітей і внучат толе. Бабста і Кетчера тож, і всіх, кого побачиш мною знаємих, тож. Оставайся здоров, мій друже єдиний! Згадуй інколи тугого мовчана і іскреннього твого

Т. Шевченка Адресуй: В С.-Петербург, в Большой Морской, дом графа Уварова.
Его в[ысоко]благородию Михаилу Матвеевичу Лазаревскому.

Кланяются тебе граф и графиня Т[олст]ые.

Примiтки:

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1861. – № 10. – с. 16). Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 427 – 428. Будь ласкав, вирви ти у того К[окор]єва як-небудь оті 100 карбованців… – Очевидно, йдеться про плату за малюнки Шевченка, придбані підприємцем і публіцистом Кокоревим Василем Олександровичем (1817 – 1889) під час лотереї, організованої М. С. Щепкіним у Москві в січні 1858 р. [див.: Лист М. С. Щепкіна до Шевченка від 15 січня 1858 р. // Листи до Тараса Шевченка. – С. 101]. В. О. Кокорев колекціонував твори російських художників, створив власну картинну галерею. Придбав портрет В. А. Жуковського роботи К. П. Брюллова. Дотримувався ліберальних поглядів, фінансував видання прогресивного сатиричного журналу «Искра». У листопаді 1858 р. підписав, як і Шевченко, колективний протест діячів російської культури проти антисемітської статті В. Зотова в журналі «Иллюстрация». «Гугеноти» – опера німецького та французького композитора Джакомо Мейєрбера (1791 – 1864), визначний твір романтичної музики. Написана 1836 р. на сюжет з історії боротьби католиків та протестантів у Франції XVI ст., була перейнята гуманістичними ідеями – осуджувала насильство та релігійний фанатизм, обстоювала право на свободу переконань. Шевченко згадував цю оперу в повісті «Художник» та в щоденнику (записи від 1 та 16 грудня 1857 р.). Запродав я був свої сочинения книгопродавцу Кожанникову… – У квітні 1858 р. Шевченко почав за допомогою Д. С. Каменецького «хлопотать в цензурном комитете о дозволении напечатать “Кобзаря” і “Гайдамаки” под фирмою “Поэзия T[apaca] Ш[евченка]”» (запис у щоденнику від 11 квітня 1858 р.). Видавцем, очевидно, погодився бути прогресивний петербурзький книгар Кожанчиков Дмитро Юхимович (1819 – 1877). Проте на заваді стали цензурні перепони, на подолання яких пішло майже два роки. Д. Ю. Кожанчиков був причетний до проходження творів Шевченка в цензурі, він інформував про це Шевченка, який перебував тоді в Україні, в листах від червня 1859 р. (не зберігся) та від 31 липня 1859 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 133 – 134]. «Кобзар» 1860 р. (цензурний дозвіл 29 листопада 1859 р., дозвіл на випуск у світ 23 січня 1860 р.) вийшов з друкарні П. О. Куліша коштом П. Ф. Симиренка. Д. Ю. Кожанчиков випустив перше посмертне видання «Кобзаря» (СПб., 1867), однак петербурзький книгар І. Т. Лисенков, який ще 1843 р. придбав у Шевченка право на видання його творів, намагався оголосити це видання контрфакцією й порушив судову справу, що тривала десять років і закінчилася на користь Д. Ю. Кожанчикова. Посилаю тобі через художника Раєва один екземпляр моєї послідньої гравюри… – Йдеться про офорт «Притча про виноградаря» за картиною Рембрандта, переданий М. С. Щепкіну через Раєва Василя Єгоровича (1808 – 1871). Колишній кріпак, В. Є. Раєв разом із Шевченком навчався в Академії мистецтв, яку закінчив 1840 р., а 1851 р. здобув звання академіка. Примірник офорта «Притча про виноградаря» з дарчим записом Шевченко надіслав і В. Є. Раєву. Уваров Олексій Сергійович (1825 – 1884) – російський археолог. Дав кошти на друкування гравюри Шевченка «Притча про виноградаря». Очевидно, до цього був причетний М. М. Лазаревський, який тоді працював управителем петербурзьких будинків О. С. Уварова. Сергей Тимофеевич – С. Т. Аксаков. Бабст Іван Кіндратович (1823 – 1881) – російський економіст і публіцист ліберального напряму, професор Казанського та Московського (з 1857 р.) університетів. Познайомився з Шевченком на квартирі М. С. Щепкіна 12 березня 1858 р., кілька разів зустрічався з ним у Москві (записи в щоденнику від 12, 21, 24 березня 1858 р.), подарував свою брошуру «О некоторых условиях, способствующих умножению народного капитала» (М., 1857). Кетчер – М. X. Кетчер.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 175 (текст), с. 459 – 461 (примітки).

До перелiку