Вельми і вельми шанобная і любая моя пані Мар'є Васильєвно!
Спасибі вам, моє серце єдинеє, за ваше щиро ласкаве привітання. Я думав, що ви давно вже в Москві сумуєте, аж бачу, що ви тепер по Михайловій горі похожаєте, на сині гори поглядаєте, з Дніпром розмовляєте, та й мене, сірому одинокого, на чужині не забуваєте. Спасибі ж вам ще раз, моє серце єдинеє. Якби ще ви згадали про те, що я просив вас в Москві, та заходилися гарненько коло сего святого [діла], то це було б так. А ви, мабуть, уже і забули мою просьбу? То я ж вам нагадаю. Я вас просив, щоб ви мене оженили. Оженіть, будьте ласкаві! а то як ви не ожените, то й сам Бог не оженить, так і пропаду бурлакою на чужині. На те літо, як Бог поможе, я буду в Києві і на Михайловій горі, а ви там де-небудь під явором або під вербою і поставте мою заквітчану княгиню, а я піду погулять та й зостріну її. Полюбимось, то й поберемось. Бачите, як просто і гарно. Зробіть же так, моє серце єдинеє, а я вам тепер шлю замість парчового очіпка мій невеличкий «Сон», а літом привезу величенну поему, як зробите по моєму прошенію, а як же ні, то й ні.
Сон
На панщині пшеницю жала,
Втомилася, не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван,
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий,
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть
Та йдучи колоски збирають,
Як тая доленька чужая…
І усміхнулася небога.
Прокинулась; нема нічого,
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила,
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
Не здивуйте, який удався.
Т. Шевченка.
Примiтки:
Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 190). Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. – № 2. – с. 335 – 336). Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 428. Відповідь М. В. Максимович від 21 грудня 1858 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. – С. 127. Спасибі… за ваше щиро ласкаве привітання. – Передане Шевченкові в листі М. О. Максимовича від 15 листопада 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 123]. А ви, мабуть, уже і забули мою просьбу? – В листі-відповіді 21 грудня 1858 р. М. В. Максимович сповіщала, що не забула Шевченкового прохання посватати йому дівчину й спробує «найти гарну квіточку» для нього, коли він улітку приїде в Україну. На те літо… я буду в Києві і на Михайловій горі… – У середині липня 1859 р. під час відвідання родини Максимовичів на Михайловій горі Шевченко був заарештований у зв’язку із звинуваченням його в «богохульстві» й під вартою доставлений до Києва. ..шлю… мій невеличкий «Сон»… – Рукопис вірша «Сон» («На панщині пшеницю жала…»), переданий Шевченком для М. В. Максимович (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 190), є одним із п’яти відомих нині автографів цього твору. Він має відмінності від остаточного тексту, поданого Шевченком для публікації в журналі «Русская беседа» (1859. – № 3. – С. 5 – 6).М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 177 – 178 (текст), с. 464 (примітки).