Листи Шевченка


Вельми і вельми шанобная і любая моя пані Мар'є Васильєвно!

Спасибі вам, моє серце єдинеє, за ваше щиро ласкаве привітання. Я думав, що ви давно вже в Москві сумуєте, аж бачу, що ви тепер по Михайловій горі похожаєте, на сині гори поглядаєте, з Дніпром розмовляєте, та й мене, сірому одинокого, на чужині не забуваєте. Спасибі ж вам ще раз, моє серце єдинеє. Якби ще ви згадали про те, що я просив вас в Москві, та заходилися гарненько коло сего святого [діла], то це було б так. А ви, мабуть, уже і забули мою просьбу? То я ж вам нагадаю. Я вас просив, щоб ви мене оженили. Оженіть, будьте ласкаві! а то як ви не ожените, то й сам Бог не оженить, так і пропаду бурлакою на чужині. На те літо, як Бог поможе, я буду в Києві і на Михайловій горі, а ви там де-небудь під явором або під вербою і поставте мою заквітчану княгиню, а я піду погулять та й зостріну її. Полюбимось, то й поберемось. Бачите, як просто і гарно. Зробіть же так, моє серце єдинеє, а я вам тепер шлю замість парчового очіпка мій невеличкий «Сон», а літом привезу величенну поему, як зробите по моєму прошенію, а як же ні, то й ні.

Сон
На панщині пшеницю жала,
Втомилася, не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван,
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий,
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть
Та йдучи колоски збирають,
Як тая доленька чужая…
І усміхнулася небога.
Прокинулась; нема нічого,
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила,
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
Не здивуйте, який удався.

Не забудьте ж, моя голубко сизая, моєї великої просьби і мене, искреннего вашого

Т. Шевченка.

Примiтки:

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 190). Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. – № 2. – с. 335 – 336). Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 428. Відповідь М. В. Максимович від 21 грудня 1858 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. – С. 127. Спасибі… за ваше щиро ласкаве привітання. – Передане Шевченкові в листі М. О. Максимовича від 15 листопада 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 123]. А ви, мабуть, уже і забули мою просьбу? – В листі-відповіді 21 грудня 1858 р. М. В. Максимович сповіщала, що не забула Шевченкового прохання посватати йому дівчину й спробує «найти гарну квіточку» для нього, коли він улітку приїде в Україну. На те літо… я буду в Києві і на Михайловій горі… – У середині липня 1859 р. під час відвідання родини Максимовичів на Михайловій горі Шевченко був заарештований у зв’язку із звинуваченням його в «богохульстві» й під вартою доставлений до Києва. ..шлю… мій невеличкий «Сон»… – Рукопис вірша «Сон» («На панщині пшеницю жала…»), переданий Шевченком для М. В. Максимович (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 190), є одним із п’яти відомих нині автографів цього твору. Він має відмінності від остаточного тексту, поданого Шевченком для публікації в журналі «Русская беседа» (1859. – № 3. – С. 5 – 6).

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 177 – 178 (текст), с. 464 (примітки).

До перелiку