Листи Шевченка

Сьогодня був я у Александры Михайловны. Вона мені показувала ваше последнее письмо до неї. Спасибі вам, моє серденько, що ви мене згадуєте і не забуваєте моєї просьби. Спасибі вам ще раз і ще раз. Як Бог поможе мені до мая місяця кончить мої діла з цензурою, то насиплю повну кишеню грошей та й чкурну через Москву прямо на Михайлову гору. Добре, дуже б добре було, якби-то воно так сталося, як гадається. Та вже нехай як буде, так і буде, а я хоч без грошей придибаю-таки до вас сим літом, та як Бог та ви поможете, то, може, й одружуся. Якби-то так сталося, дуже добре було б. Аж страх обісіло вже мені бурлакувати. На сей раз посилаю вам свій портрет, тілько ви його не показуйте моїй молодій, а то злякається. Оставайтеся здорові, нехай вам Бог помага на все добре. Згадуйте інколи искреннего вашого Т. Шевченка. Передайте моїй будущій молодій княгині оцю невеличку і не весільну пісеньку:

Якби мені черевики,
То пішла б я на музики…
Горенько моє!
Черевиків немає,
А музика грає, грає,
Жалю завдає!
Ой піду я боса полем,
Пошукаю свою долю:
Доленько моя!
Глянь на мене, чорнобриву,
Моя доле неправдива,
Безталанна я!
Дівчаточка на музиках
У червоних черевиках –
Я світом нужу…
Без розкоші, без любові
Зношу свої чорні брови –
У наймах зношу!..
От вам і друга невеличка:
Якби мені, мамо, намисто,
То пішла б я завтра на місто;
А на місті, мамо, на місті
Грає, мамо, музика троїста,
А дівчата з парубками
Лицяються… Мамо! Мамо!
Безталанна я!
Ой піду я Богу помолюся,
Та піду я у найми наймуся,
Та куплю я, мамо, черевики,
Та найму я троїсті музики:
Нехай люди не здивують,
Як я, мамо, потанцюю…
Доленько моя!
Не дай мені вік дівувати,
Коси мої плести, заплітати,
Бровенята дома зносити,
В самотині віку дожити.
А поки я заробляю,
Чорні брови полиняють.
Безталанна я!

Поздоровляю вас з святим Великоднем! Фотограф збрехав, не приніс мені портрета. Нехай до другого разу. А на сей раз скажіте їй, що я лисий і сивоусий, то вона, сердешна, і так злякається. Як буде ласка написать до мене, то напишіть усе гарненько і дрібненько, та й адресуйте в С.-Петербург, в Академию художеств, такому-то, цебто мені.

Примiтки:

Подається за виданням: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – С. 167 – 168, де опубліковано за автографом, що належав Науковому товариству ім. Т. Шевченка у Львові, нині не відомим. Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. – № 2. – с. 336 – 337). Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 430. Сьогодня був я у Александры Михайловны. – З О. М. Куліш Шевченко познайомився 1847 р. на хуторі Мотронівка Чернігівської губернії (тепер у складі с. Оленівки Борзнянського району Чернігівської області), будучи боярином на її весіллі з П. О. Кулішем. Про відвідини її Шевченком (після повернення подружжя Кулішів із закордонної подорожі та поїздки в Україну влітку 1858 р.) є згадка в спогадах М. М. Білозерського: «24 января он повидался с А. М. Кулиш, у которой ровно двенадцать лет тому назад был в “боярах”: восторг был большой; Шевченко заплакал при свидании. Затем пел, но мало. От “золота” (жена М. А. М[аксимович]а) был в восторге: “Коли б така у мене була жінка – повінчався б да й умер”» [Белозерский Н. Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. – 1882. – № 10. – С. 73 – 74]. …не забуваєте моєї просьби. – Шевченко просив М. В. Максимович допомогти йому одружитися. …до мая місяця кончить мої діла з цензурою… – Клопотатися про дозвіл надрукувати свої твори Шевченко почав одразу після повернення до Петербурга, звертався в цій справі до III відділу й до цензурних органів. 23 грудня 1858 р. він подав до Петербурзького цензурного комітету твори, видані до заслання, однак розгляд їх тривав майже рік, і лише 28 листопада 1859 р. було дозволено знову їх надрукувати з багатьма вилученнями [Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – с. 303, 346]. …чкурну через Москву прямо на Михайлову гору. – Шевченко виїхав з Петербурга в Україну 25 травня 1859 р., до с. Прохорівки приїхав 13 червня 1959 р. й прожив там понад тиждень, намалювавши портрети М. О. та М. В. Максимовичів. «Якби мені черевики…» – Вірш написаний на засланні у другій половині 1848 р. Вперше надрукований у журналі «Народное чтение» [1859. – № 5. – С. 168]. Автограф, надісланий М. В. Максимович, не мав відмін від тексту першодруку. Нині він не відомий. «Якби мені, мамо, намисто…» – Вірш написаний на засланні у другій половині 1848 р. Вперше надрукований у журналі «Основа» [1861. – № 7. – С. 2]. Автограф, надісланий М. В. Максимович, тотожний текстові в «Більшій книжці» й мав незначні різночитання з першодруком. Нині він не відомий. Поздоровляю вас з святим Великоднем! – Великдень 1859 р. припадав на 12 квітня.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 180 – 181 (текст), с. 466 – 467 (примітки).

До перелiку