Листи Шевченка


Ще позавчора передано мені твоє і Прісине письмо, а я тілько сьогодні заходився одвітувать. За лежнею, бачиш, ніколи й посидіть. Погане ти пишеш про мою справу. Вольський, я знаю, добрий і щирий чолов'яга, та чи вдіє він що в цій справі? От що! Я пишу йому, а ти, будь ласкав, перешли або сам, як матимеш час, передай йому моє письмо. Нехай він тобі просто скаже: чи буде що з сього, чи ні? А поки каша, то будем масла добувать. У мене думка ось яка: яка твоя буде на се порада? Поки що буде, купить у Вольського дубів 40 лісу, вирубать, та й нехай собі сохне. А скласти його можна коло Пекарів, на Росі, на жидівській лісній пристані і пильні. Як ти думаєш, чи до ладу воно буде? Якщо до ладу, то хутенько напиши мені, то я зараз і гроші вишлю. Чи так, чи сяк, а де-небудь треба прихилиться. В Петербурзі я не всижу, він мене задушить. Нудьга така, що нехай Бог боронить всякого хрещеного і нехрещеного чоловіка. Чи Хариту ще не приходив ніхто з нагаєм сватать? Якщо ні, то спитай у неї нишком, чи не дала б вона за мене рушників? Або нехай сестра спитає, се жіноча річ. Оті одуковані та не на дрюковані панночки у мене у зубах нав'язли. Нехворощ!., та й більш нічого! А тим часом прошу твоєї щирої братньої поради – і перше так було, а тепер аж надто стало тяжко на самоті. Якби не робота, то я давно одурів би; а тим часом і сам не знаю, для кого і для чого роблю. Слава мені не помага, і мені здається, як не заведу свого кишла, то вона мене і вдруге поведе Макарові телята пасти… Харитина мені дуже, дуже подобалась. Порадься з своєю жінкою, а з моєю сестрою, та й мені раду дайте. А поки що, нехай вам Бог помагає на все добре. Щирий твій друг і брат Т. Шевченко Напиши Прісі, що як буде добре вчиться та не пустовать, то я ще кращий пришлю їй подарунок. Нащот отієї книжечки ти сказав правду, і спасибі тобі! Ще ось що: може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної кріпачки. Чи так, чи сяк, а я повинен ожениться, а то проклята нудьга зжене мене з світа. Ярина-сестра обіцяла найти мені дівчину в Керелівці; та яку ще вона найде? А Харита сама найшлась. Навчи ж її і врозуми, що вона безталанною зо мною не буде. Максимович у Прохорівці уступає мені таке саме добро, як і 40 у Парчевського, тілько що не коло Дніпра, от моє лихо! Видно Дніпро, та здалека, а мені його треба коло порога. Ні вже! нехай Вольський хоч чорта перескочить, а мені дружбу докаже. А нащот дубового лісу, як ти лучче придумаєш, так і зроби. Низенько кланяюся сестрі і цілую тричі Йосипка.

Примiтки:

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. – № 5. – С. 7 – 8). Надруковано також у журналі «Правда» (1875. – № 23. – С. 926 – 927) з істотними відступами від тексту першодруку. В реченні: «Слава мені не помага… вона мене і вдруге поведе Макарові телята пасти» друкарська помилка, припущена в «Основі» («воно» замість «вона») виправляється за «Правдою». Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 432. Ще позавчора передано мені твоє і Прісине письмо… – Ці листи до Шевченка нині не відомі. З листа В. Г. Шевченка до нас дійшов лише один уривок [див.: Листи до Тараса Шевченка. – С. 134]. Погане ти пишеш про мою справу. – Див. примітку до листа В. Г. Шевченкові від 10 вересня 1859 р. Вольський, я знаю, добрий і щирий чолов’яга… Я пишу йому… – Лист до В. Вольського нині не відомий. Чи Хариту ще не приходив ніхто з нагаєм сватать? – Довгополенко Харитина Василівна (1841 – ?), кріпачка князя Лопухіна з с. Саморідні Канівського повіту. Була служницею у В. Г. Шевченка в Корсуні, де з нею й познайомився Шевченко. Спочатку він не звернув на неї особливої уваги, але після повернення до Петербурга почав дедалі настійніше просити В. Г. Шевченка висватати за нього Хариту. За спогадами В. Г. Шевченка, «в час приїзду Тараса до нас, в 1859 р., Харита була якраз на порі. Не можна сказати, щоб вона була красива, але щось у неї було дуже симпатичне: тихий характер, ніжне і добре серце, чиста душа і молоді літа були красою Харити» [Правда. – 1876. – № 2. – с. 67]. Хоча Харита відразу ж навідріз відмовилася йти заміж «за такого старого та лисого», до того ж зовсім незнайомого й чужого їй чоловіка, В. Г. Шевченко не наважився прямо написати Шевченкові, «що він зістарівся задля 18-літньої дівчини… що його молодість, пора женитися з молодою – вже минули, навіки минули!» [Там само. – С. 67]. Оскільки Шевченко продовжував наполягати, В. Г. Шевченко якомога зволікав із відповіддю, а потім вдався до обмови, натякнувши на непорядну поведінку дівчини. Невдовзі Харита вийшла заміж за писаря з поміщицької економії, молодого й гарного парубка Федора Гриненка, однак шлюб не був щасливим через пияцтво чоловіка. У 1894 р. спогади про Шевченка вже овдовілої на той час Харити записав О. Я. Кониський [Зоря. – 1895. – № 5. – с. 97 – 98]. Нащот отієї книжечки ти сказав правду, і спасибі тобі! – Див. примітку до листа до В. Г. Шевченка від 10 вересня 1859 р. У примітках до першої публікації коментованого листа Шевченка М. К. Чалий процитував уривок із нині не відомого листа В. Г. Шевченка: «От що мені здалось, читаючи книжку: неначе там занадто багато жалоби (скарги) за себе; якби вона не вся вкупі, якби воно не все разом… а то неначе з лишкою вже розливається жовч» [Основа. – 1862. – № 6. – с. 8]. Шевченко дякував за це зауваження, не бажаючи вдаватися до полеміки, хоча, звичайно, не погоджувався з ним. Однак коли трохи згодом В. Г. Шевченко почав радити йому виступити з вірнопідданськими публікаціями, він не завагався дати йому недвозначну відсіч. Ярина-сестра – Я. Г. Бойко. Максимович у Прохорівці уступає мені таке саме добро, як і у Парчевського, тілько що не коло Дніпра… – Очевидно, йдеться про усну домовленість; у відомому листуванні згадок про це немає. Низенько кланяюся сестрі і цілую тричі Йосипка. – Див. лист до В. Г. Шевченка від 20 серпня 1859 р. та примітку до нього.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 187 – 188 (текст), с. 479 – 481 (примітки).

До перелiку