Поезія


А нумо знову віршувать. 
Звичайне, нишком. Нумо знову, 
Поки новинка на основі, 
Старинку божу лицювать. 
А сиріч... як би вам сказать, 
Щоб не збрехавши... Нумо знову 
Людей і долю проклинать. 
Людей за те, щоб нас знали 
Та нас шанували. 
Долю за те, щоб не спала 
Та нас доглядала. 
А то бач, що наробила: 
Кинула малого 
На розпутті, та й байдуже, 
А воно, убоге, 
Молодеє, сивоусе,— 
Звичайне, дитина,— 
І подибало тихенько 
Попід чужим тином 
Аж за Урал. Опинилось 
В пустині, в неволі... 
Як же тебе не проклинать, 
Лукавая доле 
Не проклену ж тебе, доле, 
А буду ховатись 
За валами. Та нищечком 
Буду віршувати, 
Нудить світом, сподіватись 
У гості в неволю 
Із-за Дніпра широкого 
Тебе, моя доле! 

(Перша половина 1848, Орська кріпость)

До перелiку