Поезія


Чи не покинуть нам, небого, 
Моя сусідонько убога, 
Вірші нікчемні віршувать 
Та заходиться риштувать 
Вози в далекую дорогу, 
На той світ, друже мій, до бога, 
Почимчикуєм спочивать. 
Втомилися, і підтоптались, 
І розуму таки набрались, 
То й буде з нас! Ходімо спать, 
Ходімо в хату спочивать... 
Весела хата, щоб ти знала!.. 
Ой не йдімо, не ходімо, 
Рано, друже, рано — 
Походимо, посидимо — 
На сей світ поглянем... 
Поглянемо, моя доле... 
Бач, який широкий, 
Та високий, та веселий, 
Ясний та глибокий... 
Походимо ж, моя зоре... 
Зійдемо на гору, 
Спочинемо, а тим часом 
Твої сестри-зорі, 
Безвічнії, попід небом 
Попливуть, засяють. 
Підождемо ж, моя сестро, 
Дружино святая! 
Та нескверними устами 
Помолимось богу, 
Та й рушимо тихесенько 
В далеку дорогу — 
Над Летою бездонною 
Та каламутною. 
Благослови мене, друже, 
Славою святою. 

14 февраля 

А поки те, та се, та оне... 
Ходімо просто-навпростець 
До Ескулапа на ралець 
Чи не одурить він Харона 
І Парку-пряху?.. І тойді, 
Поки б химерив мудрий дід, 
Творили б, лежа, епопею, 
Парили б скрізь понад землею, 
Та все б гекзаметри плели, 
Та на горище б однесли 
Мишам на снідання. А потім 
Співали б прозу, та по нотах, 
А не як-небудь... Друже мій, 
О мій сопутниче святий! 
Поки огонь не захолонув, 
Ходімо лучче до Харона — 
Через Лету бездонную 
Та каламутную 
Перепливем, перенесем 
І Славу святую — 
Молодую, безвічную. 
Або цур їй, друже, 
І без неї обійдуся — 
Та як буду здужать, 
То над самим Флегетоном 
Або над Стіксом, у раю, 
Неначе над Дніпром широким, 
В гаю — предвічному гаю, 
Поставлю хаточку, садочок 
Кругом хатини насаджу; 
Прилинеш ти у холодочок, 
Тебе, мов кралю, посаджу. 
Дніпро, Україну згадаєм, 
Веселі селища в гаях, 
Могили-гори на степах — 
І веселенько заспіваєм... 

15 февраля [1861, 
С.-Петербург]

До перелiку