Поезія


Чи то недоля та неволя, 
Чи то літа ті летячи 
Розбили душу? Чи ніколи 
Й не жив я з нею, живучи 
З людьми в паскуді, опаскудив 
І душу чистую?.. А люде! 
(Звичайне, люде, сміючись) 
Зовуть її і молодою, 
І непорочною, святою, 
І ще якоюсь... Вороги!! 
І люті! люті! Ви ж украли, 
В багно погане заховали 
Алмаз мій чистий, дорогий, 
Мою колись святую душу! 
Та й смієтесь. Нехристияне! 
Чи не меж вами ж я, погані, 
Так опоганивсь, що й не знать, 
Чи й був я чистим коли-небудь, 
Бо ви мене з святого неба 
Взяли меж себе — і писать 
Погані вірші научили. 
Ви тяжкий камень положили 
Посеред шляху... і розбили 
О його... бога боячись! 
Моє малеє, та убоге, 
Та серце праведне колись! 
Тепер іду я без дороги, 
Без шляху битого... а ви! 
Дивуєтесь, що спотикаюсь, 
Що вас і долю проклинаю, 
І плачу тяжко, і, як ви... 
Душі убогої цураюсь, 
Своєї грішної душі! 

[Перша половина 1850, 
Оренбург]

До перелiку