Породила мене мати 
У високих у палатах, 
Шовком повила. 

У золоті, в оксамиті, 
Мов та квіточка укрита, 
Росла я, росла. 

І виросла я на диво: 
Кароока, чорнобрива, 
Білолицяя. 

Убогого полюбила, 
Мати заміж не пустила, 
Осталася я 

У високих у палатах 
Увесь вік свій дівувати, 
Недоля моя. 

Як билина при долині, 
В одинокій самотині 
Старіюся я. 

На світ божий не дивлюся, 
Ні до кого не горнуся... 
А матір стару... 

Прости мене, моя мати! 
Буду тебе проклинати, 
Поки не умру. 

[Друга половина 1848, 
Косарал]