22 травня прах Тараса Шевченка перепоховали в Каневі.
Сьогодні виповнюється 155 років з моменту перепоховання останків видатного українського поета Тараса Шевченка. Прах був, як відомо, перенесено на Чернечу гору, розташовану в околицях Канева.
Український поет, якого в народі називають Кобзарем, помер в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі у віці 47 років. Саме в цьому місті він і був спочатку похований на території Смоленського кладовища.
Проте, як наголошується, його найближчі соратники і люди, що поклоняються таланту, чудово знали про те, що він завжди мріяв знайти спокій в українській землі. Про це, зокрема, свідчить одне з найбільш відомих творів Тараса Шевченка – «Заповіт». Твір було створене поетом у 45-му році позаминулого століття.
На російському цвинтарі останки Кобзаря перебували недовго – всього лише 47 днів. Михайло Лазаревський подав прохання і отримав дозвіл перевезти труну з тілом Шевченка в Україну, де його і перепоховали поблизу Канева. При цьому відомо, що тіло спочатку доставили в Київ, де було влаштовано прощання спеціально для шанувальників творчості Кобзаря. Очевидці зазначали, що тоді прийшла велика кількість молодих людей. Після цього прах було перевезено в Канів на пароплаві.
Там тіло пролежало два дні в місцевому храмі. Після того як священнослужителі відслужили по Кобзарю панахиду, труну з його тілом перенесли до могили, викопаної на Чернечій горі. Зазначалося, що самі похорони пройшли дуже урочисто, при великому скупченні народу. По завершенні відспівування слово взяв місцевий протоієрей. У своїй промові останній повідомив, що вважає Тараса Шевченка справжнім батьком всіх українців, який першим наважився заступитися за українську мову перед репресивним правлячим режимом Російської імперії.
Після виступу вищезазначеного священнослужителя тіло було винесене з собору і встановлено на віз, покритий червоною тканиною. При цьому очевидці повідомляли, що тягли його не воли, а шанувальники таланту покійного майстра слова. Багато з них вважали Шевченка своїм батьком і визнали за честь доставити його прах до місця поховання. В основному віз тягли чоловіки і молоді люди, однак пізніше до них приєдналися також і дівчата. За словами учасників похорону, від церкви до місця поховання відстань складало кілька кілометрів. Вся дорога, по якій рухалася траурна процесія, виявилася викладена зрізаними зеленими гілками, і вона була схожа з килимом. Перед труною несли зображення Тараса Шевченка, це було зроблено для того, щоб люди змогли побачити, як при житті виглядав Кобзар, про яку вони так багато чували.
Над могилою поета звели з цегли зведення, а зверху насипали курган із землі. Люди хотіли, щоб місце, де лежить видатний син України, було видно здалеку. Через якийсь час на кургані був встановлений хрест із дуба. У такому вигляді поховання зберігалося протягом кількох наступних десятиліть. Однак у 80-х роках 19-го століття там дерев'яний хрест замінили на виготовлений з чавуну. Гроші на нього збирали всім світом. Також навколо насипали ще більше землі і обклали курган дерном. Поблизу від поховання Кобзаря також звели будиночок, в якому повинен був проживати доглядач меморіалу. У цьому приміщення кілька років потому розташували музей Тараса Шевченка.
У 25-му році минулого століття там, де поховали Шевченка, був заснований заповідник-музей. Пам'ятник Кобзареві виготовили з бронзи пізніше – в 39-му році. Втім, трохи раніше в народі стали називати Чернечу гору Тарасової.