Американська газета "Вашингтон пост" надрукувала статтю, у якій пропонується демонтувати пам'ятник Тарасові Шевченкові у Вашингтоні через те, що він був "не тільки ідолом совєцьких комуністів, а й на додачу антисемітом і анти-поляком".
Поява таких аргументів і навішування ярликів на поета викликає подив хоча б через наступні міркування.
1. Український поет Тарас Шевченко не винен в тому, і не є причетним до того, що його привласнила - і знівечила, і перекрутила совецька комуністична влада. Комуністи подавали Шевченка широким масам як поета-революціонера і мало не ідеолога більшовизму, затушовуючи його любов до свого народу, його національні почуття, роблячі наголос лише на соціальному протесті, який також є у нього, виставляла його і атеїстом, і речником дружби і єднання з Росією, що теж є неправдою. Загальновідома негативна оцінка Шевченка Бєлінським, котрий схвалив його заслання царем. Ця оцінка майже ніде не публікувалась, за винятком академічного зібрання творів Бєлінського. За совєцьких комуністичних часів кілька віршів самого Шевченка не публікувались, навіть в зібранні творів, яке називали повним. Таке могло бути тільки з тим поетом, якого комуністична влада підлаштовувала для своїх цілей.
2. Шевченко не був антисемітом. Доля єврейського народу була так само близька, як і доля власного та інших пригноблених народів царської Росії. Відомо, що він підписав протест прогресивних діячів російської та української культури проти антисемітського виступу російського журналу "Ілюстрація" в 1858 році. Творчість Шевченка високо цінували Шолом Алейхем, котрий знав чимало його творів і цитував їх, та інші єврейські письменники. Чимало творів Шевченка було перекладено і видано єврейською мовою. Висока оцінка його творів була дана в багатьох статтях єврейських авторів, в тому числі в газетах і журналах США, Канади, Аргентини, Франції та інших країн.
Що ж до закидів Шевченка відносно євреїв, то це не проти них як народу, а проти тих, котрі допомагали росіянам і полякам гнобити українців. Польські пани, власники землі і кріпаків на Україні воліли мешкати у Варшаві чи Кракові. До своїх маєтків наїжджали рідко, але мали в них управителів, найчастіше євреїв (або жидів, як писав Шевченко, бо за його часів слово "єврей" на Україні не вживалося), котрі справді нещадно визискували українців-кріпаків, щоб не лише послати панові порядну суму грошей, а й самим щось з того визиску мати. Крім того, майже всі шинки на Україні належали жидам, які охоче збували отруйне зілля українцям, котрі приходили до тих шинків, щоб залити своє горе оковитою. Все це не могло не народжувати серед українців негативного ставлення до жидів у той час, у тому числі й у кількох рядках поета.
3. Шевченко дійсно виступав проти польського панування на Україні за визволення свого народу і від польського, і від російського гніту, але проти поляків як народу він ніколи не був налаштований. Навпаки, поет їм симпатизував. Ще юнаком він покохав дівчину-полячку, за допомогою якої вивчив польську мову. Освоївши її, він читав в оригіналі Міцкевича, дуже його полюбив, намагався перекладати українською, але ці переклади він знищив, бо вважав недосконалими. У 1843 р. він надіслав Міцкевичу через поміщика Савича, котрий мав їхати до Парижу, рукопис своєї поеми "Кавказ".
На засланні Шевченко познайомився і потоваришував з багатьма поляками. Можна назвати кілька десятків імен і вони його високо цінували як поета і любили як людину (про це може бути велика стаття). Це зрозуміло, адже обидва наші народи були позбавлені незалежності Росією і мали боротись проти спільного ворога. Шевченко закликав українців і поляків до братерства і згоди.
Отак-то, ляше, друже-брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Возобновим наш тихий рай.
("Ще як були ми козаками")
Додамо, що сучасний президент Польщі Кваснєвський, заявив, що Польща ніколи не буде чинити такого, щоб було б на шкоду Україні.
4. Відоме відношення до Тараса Шевченка офіційного Вашингтону. Зовсім недавно президент США Клінтон, виступаючи перед українським народом, кілька разів повторив шевченківське "Борітеся-поборете". Перед цим у січні держсекретар М. Олбрайт у промові в університеті Джона Хопкінса сказала, що світ став більш вільним не лише завдяки Джеферсону, але і завдяки Шевченкові.
Зрозуміло, що пропозиції демонтувати пам'ятник Шевченку, оприлюднені газетою "Вашингтон пост" мають політичне підгрунтя. Якщо стати на цю точку зору, то виникне проблема, що ж робити з тими більше, ніж понад 500 пам'ятниками великому поетові у всьому світі? Невже ті, хто їх ставив, помилялися? А як же бути тоді з українським народом, який вважає Тараса Шевченка уособленням прагнення до свободи?
Микола Владзімірський
Валько Кравченко
"Українське життя в Севастополі"