1850-1921

Болгарський письменник і громадський діяч.

Учасник національно-визвольного протиосманського руху. Під час російсько-турецької війни 1877–78 служив у російській армії. Згодом емігрував до Росії, у 1887–89 жив в Одесі.

Повернувшись до Болгарії, продовжував активну літературну і громадську діяльність. З творчістю Шевченка Вазова познайомив учитель і культурний діяч П.Белчев, який розповів учням про його долю і прочитав уривок з “Катерини”. Під цим враженням 1880 Вазов написав поему “Громаддя”.

Певний вплив Шевченка відчувається у поемах “Загорка” (1883), “У царстві самодив” (1884), віршах “Іванка” (1878), “Красуня” (1879), “Малина” (1880), “Затужив Бунарджик” (1882), “Пловдив” (1883), “Любену Каравелову” (1884). Згадки про Шевченка в літературно-критичних працях Вазова — нотатці про М.Костомарова (Зібрання творів Вазова — Софія, 1957), у рецензії на 15-у книжку журнала “Периодическо списание” (1885), дорожніх нотатках “Поза Болгарією” (газета “Денница”, 1891), — свідчать про його добру обізнаність з основними віхами життєвого і творчого шляху Шевченка.

Олена Шпильова www.shevchcycl.kiev.ua