Ленты


  • В казематі III

    Мені однаково, чи буду 
    Я жить в Україні, чи ні. 
    Чи хто згадає, чи забуде 
    Мене в снігу на чужині – 
    Однаковісінько мені. 
    В неволі виріс меж чужими, 
    І, не оплаканий своїми, 
    В неволі, плачучи, умру, 
    І все з собою заберу, 
    Малого сліду не покину 
    На нашій славній Україні, 
    На нашій – не своїй землі. 

  • В казематі IX

    Рано-вранці новобранці 
    Виходили за село, 
    А за ними, молодими, 
    І дівча одно пішло. 
    Подибала стара мати 
    Доню в полі доганяти… 
    І догнала, привела; 
    Нарікала, говорила, 
    Поки в землю положила, 
    А сама в старці пішла. 

  • В казематі V

    “Чого ти ходиш на могилу? – 
    Насилу мати говорила. – 
    Чого ти плачеш ідучи, 
    Чому не спиш ти уночі, 
    Моя голубко сизокрила?” 
    “Так, мамо, так”. І знов ходила, 
    А мати плакала ждучи. 

  • В казематі VI

    Ой три шляхи широкії 
    Докупи зійшлися. 
    На чужину з України 
    Брати розійшлися. 
    Покинули стару матір. 
    Той жінку покинув, 
    А той сестру. А найменший 
    Молоду дівчину. 

  • В казематі VII

    Веселе сонечко ховалось 
    В веселих хмарах весняних. 
    Гостей закованих своїх 
    Сердешним чаєм напували 
    І часових переміняли, 
    Синємундирих часових.

  • В казематі VIII

    Садок вишневий коло хати, 
    Хрущі над вишнями гудуть, 
    Плугатарі з плугами йдуть, 
    Співають ідучи дівчата, 
    А матері вечерять ждуть. 

  • В казематі X

    В неволі тяжко, хоча й волі, 
    Сказать по правді, не було. 
    Та все-таки якось жилось. 
    Хоть на чужому, та на полі… 
    Тепер же злої тії долі, 
    Як бога, ждати довелось. 

  • В казематі XI Понад полем іде,&nbsp;<br>
    Не покоси кладе,&nbsp;<br>
    Не покоси кладе - гори.&nbsp;<br>
    Стогне земля, стогне море,&nbsp;<br>
    Стогне та гуде!&nbsp;<br>
  • В казематі XII
  • В неволі, в самоті немає...
  • Варнак
  • Великий льох

    Як сніг, три пташечки летіли 
    Через Суботове і сіли 
    На похиленному хресті 
    На старій церкві. «Бог простить: 
    Ми тепер душі, а не люди. 
    А відціля видніше буде, 
    Як той розкопуватимуть льох. 
    Коли б вже швидше розкопали, 
    Тойді б у рай нас повпускали. 

  • Во Іудеї во дні они...

    Во Іудеї во дні они, 
    Во время Ірода-царя, 
    Кругом Сіона й на Сіоні 
    Романські п'яні легіони 
    Паскудились. А у царя, 
    У Ірода таки самого, 
    І у порогу, й за порогом 
    Стояли ліктори, а цар... 
    Самодержавний государ! 

  • Відьма

    Молюся, знову уповаю, 
    І знову сльози виливаю, 
    І думу тяжкую мою 
    Німим стінам передаю. 
    Озовітеся ж, заплачте, 
    Німії, зо мною 
    Над неправдою людською, 
    Над долею злою.